«Зима» |
«Тöв» (комиöдыс М.Н.Лебедев, 1930-öд
воясö) |
Вот север, тучи нагоняя, Дохнул, завыл – и вот сама Идет волшебница зама. Пришла, рассыпалась; клоками Повисла на суках дубов; Легла волнистыми коврами Среди полей, вокруг холмов; Брега с недвижною рекою Сровняла пухлой пеленою; Блеснул мороз. И рады мы Проказам матушки зимы. |
Со войвыв, кымöръясöс вöтлiг, Кыдз кöин, омлëвтiс, - и бöр Ас мичнас локтö кöдзыд тöв. Кор локтiс, паськöдчис; кыдз гöнöн, Вöр-ягын тыртiс пуяс йыв; И водiс гыалана вонöн Му чулькъяс гöгöр, эрдъясвыв; Крут кыръяс шыльöдiс чöв юкöд, Лым выльöн шебрöдiс, кыдз пухöн. Мороз скöр кучкис. Быдöн рад, Мый локтiс матуш-тöвся кад. |